Андрэй Хадановіч



Шнуркі

Раскажу вам пра хлопца, што жыў у вершы, няскончаным і нідзе не надрукаваным. Яго прыдумаў паэт, калісьці неперавершаны, а сёньня стары, самотны й расчараваны. Хлопец джынсы насіў зь дзіркай вышэй калена, швэдар, зьвязаны мамай, цёплы і модны. А ў ботах шнуркоў не было. Калі ўжо казаць сумленна, то пра шнуркі не падумаў паэт самотны. Хлопчыку падабалася раньняя восень, пасядзелкі ў кавярні, калі ня паляць, падарожжы тралейбусам трыццаць восем і дзяўчо, што адразу запала ў памяць. Дзяўчынка села насупраць і так зірнула з-пад веек, што ўсё ў тралейбусе зьнікла, апроч дзяўчынкі. І ён шукаў словаў, каб загаварыць, але не выходзіла неяк, бо ён толькі ў межах верша рабіць мог учынкі. У дзяўчыны ў руках букецік валошак, і хлопец ужо гатовы спытаць: “Незнаёмка, хто ты?” А ў паэта пахмельле, незасьцелены ложак і працягваць пісаць – ніякай ахвоты. І ўсё абрываецца раптам, букецік вяне, а потым зноў раньняя восень і пасядзелкі ў кавярні… І хлопец даўмеўся: “Жыцьцё маё кружыць па коле, і на размову зь дзяўчынай ня хопіць часу ніколі. Зранку прачнуўся – тым горай, вочы і рукі вымый. Вось мой сьняданак. Трэба выходзіць а восьмай. Вось прыпынак тралейбусны канцавы мой, і трыццаць восьмы вось мой. Крочыць і не зважаць на лужыны пад нагамі…” І тут ён заўважыў: дзяўчына яму ўсьміхаецца. Потым пытае: “А што з тваімі шнуркамі? Шматкаляровыя хочаш? Табе спадабаецца”. Гэта самотны паэт знайшоў на гарышчы верш, які думаў, што зьнішчыў, але ня зьнішчыў. І, паглядзеўшы на тыя крамзолі, неспадзявана давершаваў усё, што было недавершавана. І стаў паэт маладзець, унутры і звонку, і кансэрватыўны крытык назваў яго малайчынай. Да паэта вярнуліся муза, каханка і жонка, што назаўсёды сталі адной жанчынай. І хлопец сказаў дзяўчыне: “Мне падабаецца восень, дажджы і калі на вуліцах лісьце паляць, падарожжы тралейбусам трыццаць восем побач з табой, што адразу запала ў памяць”.

Andrej Chadanovič


Raišteliai

Iš eilėraščio buvo draugelis toksai, iš nebaigto rašyti ir niekur neskelbto. Jį sumanė poetas, pats garsiausias kadais, nusivylęs, pasenęs, tarytum gyvenęs būt veltui. Įsispraudęs į džinsus su skyle aukščiau kelio, jo madingas ir šiltas megztinis, dar megztas mamos. Tik jo batai abu jau visai be raištelių, apie juos tam vienišiui nebuvo kada nė galvot. Mūsų draugas ankstyvąjį rudenį mėgo, pasėdėti kavinėj, kai niekas nerūko tenai, trisdešimt aštuntuoju pasivažinėti ir mergaitę, į atmintį kritusią taip nelauktai. Atsisėdo ji priešais ir taip pro vokus pažiūrėjo, kad jau nieko neliko tam troleibuse, vien tik ji. Ir ieškojo jis žodžių prašnekti, bet nieko iš to neišėjo, vien eilėrašty ryžtis ką nors padaryt jis galėjo, ir tik. Rùgiagėlių puokštelę ji rankose laikė, ir jau vaikis ketino paklaust: „Nepažįstama, kas tu esi?“ O poetui tai pagirios, patalas visas apkreiktas, ir nė lašo sveikatos toliau ką rašyt. Ir viskas staiga nutrūksta, puokštelė vysta, o paskiau vėl ankstyvas ruduo ir kavinė šiaip pasėdėti... Ir vaikinas suprato: „Ratais gyvenimas suka vis slysdamas ir pasikalbėt su mergaite nebus jau kada – niekad. Rytą prabudęs – na ką, rankas ir akis prasiplauki. Va mano pusryčiai. Išeiti reikia aštuntą. Va mano galinė stotelė, kur troleibuso vis laukiu, ir trisdešimt aštuntasis va atidunda. Žingsniuot ir nepaisyt, kad telkšo po kojom balos...“ Ūmai pastebėjo: mergaitė jam šypsosi. Paskiau klausia: „O kas tavo raišteliams? Spalvotų gal nori? Tau turėtų patikti“. Tas vienišius poetas atrado palėpėj eilėraštį, manėsi jį sunaikìnęs, iš tikro buvo paslėpęs. Ir, peržiūrėjęs tą rašliavą, netikėtai baigė rimuoti, kas buvo seniai pradėta. Ir tapo poetas šaunus, atgijo vidus ir išorė, ir kritikas nemodernus pradėjo jį girti ir popinti. Žmona ir meilužė, ir mūza sugrįžo pas jį ir jau visam laikui pavirto į vieną moterį. Vaikinas tarė merginai: „Ruduo man patinka, lietus ir kai gatvėse lapus ima pleškinti, važiuoti trisdešimt aštuntajam trinksint su tavimi, iškart man įkritusia į atmintį“.

Literatūra ir menas. – 2012. – Rugsėjo 28. – P. 35. – Apie aut. – Prieiga internetu (žiūrėta 2013.I.15): http://literaturairmenas.lt/index.php?option=com_content&vie...
Birželio sodai’12: [eilėraščiai: Tarptautinės poezijos šventės „…ir saulas diementas žėruos…“ (A. Miškinis) dalyvių kūrybos almanachas] / sudarytojas Vytautas Kaziela. – Utena: Kamonada, 2012. – P. 83–84.