Vladas Braziūnas

Лесі Українці прислухайтесь до того, хто здригається від найменшого звуку йдіть назирці, будьте сумирні й пильні розмовляли – про що? про прозорий мед акацій про тихі години праці і спокою про виміри, що безкінечність намагаються поділити, та безнадійно, як неможливо вичерпати море з краплі, зі шматка вкритого росою сала бризу, легенького вітру, чим виміряти дихання? може про нього говорили? була вже відлига час цвів, опадав снігом, не обіцяв довгих літ, не говорив про хвороби варив варення, читав, перекладав вірші, лікуватися від сухот їхав у Друскінінкай, тоді сіль з Друскінінкай привіз до Львова, сам, давно вже сама викристалізувалась у класика сіль – у місто любе, схоже на Вільнюс, повне пагорбів і наріч, і народів, що загрібають місто кожен у свій бік, що іноді блукають у тумані, іноді на човні катаються, замріяні, процвітаючі розкладаються, іноді перетворюються на гірку росу, навіть не збагнеш сіль це чи луг потрісканих мозолів розійшлися моїми дірявими кістками і волоссям, перетворились на іній, романтично висловлюючись, а простіше – на сивину, перетворились на відросток на мізинці, на горб Біте , все одно – на прозорий мед акацій