Vladas Braziūnas


Vertė / Translated by / Traduit par Катерина Міхаліцина

спалювання першої трави

росою лід стікає, олениці прямий невинний погляд просотався через коралів рифи до коріння неба і мокрий вирій горностаєм у передгір'ї копирсався, рив нору, немов трубкоподібна медуниця, пожадний муравель розверзшись, нива відступала і з льодів земля являлася простора, горіли і синіли дві крижини, заблукані ліси

Fabijoniškės, 2012.IV.6–7

https://www.facebook.com/mihekaterina/posts/911118765634766


Vladas Braziūnas

pirmosios žolės deginimas

rasojantis ledas, elnės tiesus ir nekaltas žvilgsnis skverbėsi pro koralų rifus lig dangaus pašaknių drėgnas dausų šermuonėlis rausės į priekalnę, landė urvelį kaip vamzdišką godo žiedą godi skruzdėlė žiojos vaga ir traukės iš ledo radosi žemė erdvėjo, degė ir mėlo dvi lytys, paklydę miškai

Fabijoniškės, 2012.IV.6–7

Braziūnas, Vladas. Stalo kalnas: eilėraščiai. – Vilnius: Lietuvos rašytojų sąjungos leidykla, 2014. – P. 95.

Владас Бразюнас


Vertė / Translated by / Traduit par Тарас Федюк

* * *

ніч світла тепла і ніжна як внутрішній бік твоїх стегон цей ранок проспиш вдень прокинешся сонна вночі бу- деш частково зі мною за вікнами буде мести як і мело холодні долоні торкаються білої яблуневої шкіри, в на- півпорожнім саду – скільки бачить око – розвішують білі випрані полотна простирадел мертві матері вагітні і повільні, їхні - квітами – сукні, що рідко вже сняться, шелестять ніжна, моя ніжна, мені даруєш мене слабкого і чистого

Фабійонішкес, 2002.I.7; переклад 2010–2011



Vladas Braziūnas


* * *

šviesi naktis, šilta ir švelni tarytum vidinė tavo šlaunų pusė, tą rytą prasnūsi, dieną prabusi, nakty miegūsta prabūsi per pusę su manimi, už langų pustys kaip ir pustė, gūsiais, už langų šalnų delnai šalti lyti baltą obelų odą, plyti sodas pus- tuštis per platų užmatomą plotą, džiausto baltai išvelėtas paklodžių drobes mirusios motinos, sunkios ir lėtos, gėlėtos jų suknios, retai besapnuojamos, šnera švelnioji, mano švelnioji, man dovanoji mane, silpną ir švarų

Fabijoniškės, 2002.I.7

Braziūnas, Vladas. lėmeilėmeilėmeilė. - Vilnius: Vaga, 2002. - P.137;
Braziūnas, Vladas. Būtasis nebaigtinis = Imparfait / Į prancūzų k. vertė Genovaitė Dručkutė = Traduit du lituanien par Genovaitė Dručkutė; Dailininkė Sigutė Chlebinskaitė = Mise en page Sigutė Chlebinskaitė. - Vilnius: Petro ofsetas, 2003. - P. 28;
Vilenica 2005: 20. mednarodni literarni festival / [urednici Miljana Cunta, Barbara Šubert]. – Ljubljana: Društvo slovenskih pisateljev, 2005. – P. 99;
Braziūnas, Vladas. Vakar yra rytoj: [nauji eilėraščiai ir eilėraščiai iš ankstesnių rinkinių] / sudarė Elena Baliutytė. – Vilnius: Lietuvių kalbos ir literatūros institutas, 2007. – P. 225. – (Gyvoji poezija / [serijos dailininkė Sigutė Chlebinskaitė]). – Elenos Baliutytės straipsnis „Herojaus išbandymas ugnimi, vandeniu, oru ir kitomis stichijomis per būtąjį nebaigtinį“ p. 6–31. – Priedas: 2 kompaktinės garso plokštelės / įrašė Virginijus Gasiliūnas. – Kompaktinėje plokštelėje (CD-2.29) eilėraštį skaito Viktoras Rudžianskas;
http://www.lyrikline.org/index.php?id=162&L=2&author=vb02&sh... (eilėraštį skaito autorius);
Penki langai į sodą = חמישה חלונות אל הגן : eilėraščiai [ir jų vertimai į hebrajų ir lietuvių kalbas] / Ališanka, Eugenijus; Braziūnas, Vladas; Dekšnys, Vytautas; Nitzan, Tal; Paliulytė, Sonata; sudarė ir parengė Vladas Braziūnas. – Vilnius: Tarptautinių kultūros programų centras, 2009. – Lietuvių ir hebrajų kalbomis. – P. 104;
Poezijos kalbos kraštovaizdžiai = Sprachlandschaften der Poesie = Абсягi паэзii / European Borderlands. – Vilnius–Minsk: European Borderlands, 2009. – P. 16;
Braziūnas, Vladas. Poezii = Eilėraščiai / the idea and coordination Inga Lukoševičiūtė; în româneşte de Leo Butnaru, Ruxandra Cesereanu şi Alexandru Matei, Dumitru M. Ion şi Carolina Ilica, Irina Nechit. – Luxembourg, 2013. – (Rumunų ir lietuvių kalbomis). – P. 21;
Braziūnas, Vladas. E ramosa ci accershierà la sera [Ir siaus mus vakaras šakotas] / Cura e traduzione dal lituano di Pietro U. Dini. – Novi Ligure (AL): Joker, 2013. – p. 44.– (Parole del mondo). – Lietuvių ir italų kalbomis.

Владас Бразюнас


Vertė / Translated by / Traduit par Тарас Федюк

<br/>ночі безмежні

trois pensées musicales 1. вночі зацвітають світло-брунатні твої груди і запопадливий масляний серпень шляхетними нас заливає видіннями і ми безперечні – ритміка подихів і ода нашим мерехтливим вустам і яблуня в саду і туман що на схилах в який повільно обважніла ступаєш вслід за солов’єм в пісню входиш як в воду ранок ще не настав проростаючий теплий вогонь і вени листя і білі стовбури Ніжна моя! обніми коліна маленький сірий талісман кохання в тиші нечутний, сиди і плач і сподівайся поки не пирсне voix d’enfant під моїми пальцями, безмежна ніч для цього останнього, Боже, офірування 2. вивітрювався чад, заплющували очі майорани леміш вдарив черепа у темноті ми напнуті як струни і просякає як чад моє тіло в твою ніч, зблискують уночі ніжні блукаючі вогники, водами розмитий буде біліти як скелет в твоїх кімнатах пліт що відплив в чорну ніч чорна ніч очницями буде іскритись але ти бачиш як спасенно світяться натхненні обличчя летючих мишей і розумієш цю величину тимчасовості: вогонь пожеж о, відлуння образ… коли підсумовую, лишаємося лише ми двоє і відколоте ребро жертовника – як заклик до ясновидіння Ніжна моя! обніми мене зігрій, задубіли мої білі руки зроси кору в обтічному полум’ї і сліпого Бога до серця прихили святими співами 3. маленький сірий талісман кохання грає наче на скрипці на мостині вечірній верлен і тоне в постелі губоцвітих золотого пробору прямолінійна віха і тихо тремтять вогненні верески понад борами, а голова хмари згоряє мов не забула нічого: грудний панцир, клітина кривава розділяє нашу свободу і несвободу ластівка берегова холодною рукою вже зірвала твій світло-брунатний плід а у мурашнику міста ми безправні і вже невідомо хто за кого і проти кого лише уві сні зовсім інша рука твої пелюстки розкриває тиші і я помічаю з таємним подивом світ , врятований для ліри моєї: Ніжна моя! розквітла рука нас обнімає, вимірює жар і на груди намотує пов’язку і поїть нас полиновим чаєм Ніжна моя! я вже не чую що на світанку вимарює дрозд дотики заливаючи зорями і останю краплю je vous aime на вершечку нашому надламаному запалюючи

Рудамина, 1978.XI–XII; переклад 2010–2011



Vladas Braziūnas

naktys yra didelės

trois pensées musicales 1 pražysta naktį rusvos tavo krūtys ir įtaikus aliejinis rugpjūtis užlieja mus kilniom aiškiaregystėm mes būtini – atodūsio matmuo ir odė mūsų permainingom lūpom ir sodo obeliai, pakalnių ūkui į jį lėtai apsunkusi žengi paskui lakštingalą, giesmėn įbridus ne rytas dar, sudygusi ugnis ir lapų gyslos, ir balti kamienai Švelnioji mano! apkabink kelius mažyti pilkas meilės talismane tyloj negirdimas, sėdėk ir verk ir vilkis, kol ištrykš voix d'enfant po mano pirštais, didelė naktis šiai paskutinei, Dieve, atnašystei
2 garavo smalkės, merkėsi mairūnai noragas kaukolę užgavo tamsoje mes įtempti, ir smelkias mano kūnas į tavo naktį, švyti naktyje nakties žaltvykslės, vandenų išplautas boluos kaip griaučiai tavo kambariuos juodon naktin išplaukusiųjų plaustas juoda naktis akiduobėm žioruos bet tu regi, kaip išganingai švyti dvasingieji šikšnosparnių veidai ir išmanai tą laikinumo dydį: gaisrų ugnis, o, nuoskriaudų aidai... kai suskaičiuoju, liekame vien mudu ir aukuro nuskilusi briauna – aiškiaregystės šaukianti minutė Švelnioji mano! apkabink mane sušildyki, medėja baltos rankos suvilgyk žievę aptakioj liepsnoj ir aklą Dievą prie širdies prilenki šventa giesme chantant dans la coupole
3 mažyti pilkas meilės talismane smuikuoja smilga vakaro verlenas ir skęsta lūpažiedžių patale auksinio sklastymo tiesiausia biržė ir tyliai plasta ugniaspalviai viržiai viršum šilų, o debesio galva kūrenas tarsi nieko nepamiršus: krūtinės šarvas, kruvina ląsta dalija mūsų laisvę ir nelaisvę kregždė urvinė (jos ranka šalta) jau nusiskynė rusvą tavo vaisių o miesto skruzdėlyne mes beteisiai ir nežinia jau, kas už ką ir kas prieš ką tiktai sapne visai kita ranka tavuosius žiedlapius atskleidžia tylai ir pamatau su nuostaba slapta pasaulį, išganingą mano lyrai: Švelnioji mano! žydinti ranka mus apkabina ir matuoja karštį ir ant krūtinės užvynioja tvarstį ir girdo mus pelynų arbata Švelnioji mano! aš jau negirdžiu aušroj ką klieda amalinis strazdas lytėjimus užliedamas žvaigždėm ir paskutinį lašą je vous aime viršūnėj mūsų palaužtoj uždegdamas

Rudamina, 1978-ųjų lapkritis–gruodis

Braziūnas Vladas. Slenka žaibas: Eilėraščiai. – Vilnius: Vaga, 1983. – P. 42–44;
Braziunas, Vladas. veľke sú noci = grandes sont les nuits = naktys yra didelės / Výber zostavila a zredigovala Miroslava Vallová; z francúzštiny preložil S. Vallo [p. 33–35]; traduit du lituanien par Asta Uosytė-Būčienė et Marc Fontana [p. 36–38]. – Bratislava: Edícia Viachlasne Literárne informačné centrum, 2006. – P. 33–41;
http://www.lyrikline.org/index.php?id=162&L=1&author=vb02&sh... (eilėraštį skaito autorius);
Poezijos kalbos kraštovaizdžiai = Sprachlandschaften der Poesie = Абсягi паэзii / European Borderlands. – Vilnius–Minsk: European Borderlands, 2009. – P. 26–27.

Vladas Braziūnas


Vertė / Translated by / Traduit par Олег Коцарев

<br/>безсмертний

ступав я лісом, потім широким ланом де коло неба й землі окраїн стриміла річка, зануритись би в неї ця річка змиває смерть з людей злотопіщана, і Тартар під нею повішений в печері пес вогненний під нею небо бездонне, нижнє у ньому боязкий, розпухлий, жирний мов карт колоди розкладає душі не коле їх на милі та нехороші усім винагорода гарна – опудало ілюзій і снів, марень тоді, позбувшися тіла та смерті табун в степу із вирію простерся і я, здійнятий з річки в імли дивлюсь, як кутається в саван біле ранку немовля

Київ–Frumuşica Nouă, 2010.IX.25; переклад: 2010.I.14



Vladas Braziūnas

nemirtingasis

žengiau mišku, paskiau lauku plačiu kur prie dangaus ir žemės pakraščių sruveno upė, jon bandžiau panirti ta upė nuo žmonių nuplauna mirtį ji auksasmiltė, Tartaras po ja ugninis šuo pakartas oloje po juo dangus bedugnis, apatinis jame baugus, aptukęs ir sutinęs kaip kortų malkas išdėlioja sielas neskaldo jų į mielas ir nemielas be skirtumo apdovanoja gausiai sapnų, svajų, iliuzijų kaliausėm tada mirties ir kūno nebetekę dausų tabūnai driekiasi per stepę ir aš, iš upės į miglas pakeltas regiu, kaip supas įkapėsna baltas ryto naujagimis

Київ–Frumuşica Nouă, 2010.IX.25

Poezijos pavasaris / sudarytoja Erika Drungytė. – Vilnius: Vaga, 2011. – P. 80–81;
Braziūnas, Vladas. fontes amoris. – Vilnius: Petro ofsetas, 2012. – P. 63;
Literatūra ir menas (kultūros svetainė; virtuali). – 2013. – Kovo 21. – http://literaturairmenas.lt/mediateka/1008-vladas-braziunas-.... – Eilėraštį skaito autorius; groja Petras Vyšniauskas; filmuota Benedikto Januševičiaus.

Vladas Braziūnas


Vertė / Translated by / Traduit par Олег Коцарев

брати вітри

у тому краю, де вітер пас стада сусідів вмерлих сопілки костей і верб блищать, замів стоокий сніг і на узліссі під горою великий камінь сном важким заліг і чортів чоловік під каменем, а може, велет тут видно все, що прослизнуло повз очі, що було невгадане і що розплавилось при світлі, що мороки залоскотали мала біла овечка, три сучки, які гавкають так хрипко, істотки безстатеві, вперто нас тягали пустими луками, блискучі повідки, довгі й дзвінкі, сліпий напасник втрапляє в ту саму солодку пастку де вітер казки сусідів вмерлих пас за горами залізними і брамою латунною, Тартару прірви спрагла з холодної долоні жабка озирається, і вітру в діжці ободи, як ґрати початок винен: жили-були вітри… …вони були братами, – продовження невинувате

Львiв, 2009.IX.8–10; переклад: 2010.I.13




broliai vėjai

tame krašte, kur vėjas gano mirusių kaimynų kaimenes dūdelės kaulų ir žilvičių švyti užpustytos šimtaakio sniego pagiryje po kalnu didelis akmuo, sunkus kaip miegas ir didelis po akmeniu žmogus ar velnio žmuo išverstakailis matyti visa, kas praslydo pro akis, kas buvo čia nematoma kas išsilydė šviesoje, ką užkedeno tamsumos maža balta avytė, trys kalytės amsinčios kimiu balsu, belytės padarėlės, užsispyrusios, vis tampo mus po tyrų pievas, pavadėliai žvilgūs, ilgi ir žvangūs, ir aklasis žvalgas patenka į tą pačią saldžią pasalą kur vėjas ganė mirusių kaimynų pasakas už kalno geležies, už žalvarinių vartų Tartaro armens išalkus nuo šalto delno rupūžėlė žvalgos, ir vėjas bačkoje lankais apkaltas pradžia kalta: gyveno kartą vėjai... ...jie buvo broliai, – tęsinys nekaltas

Львiв, 2009.IX.8–10

Poezijos pavasaris / sudarytoja Erika Drungytė. – Vilnius: Vaga, 2011. – P. 80;
Braziūnas, Vladas. fontes amoris. – Vilnius: Petro ofsetas, 2012. – P. 36.

Олег Коцарев


Свобода

Свобода – як легкий голод, Свобода – як добрий апетит! Це коли ти виходиш із дому І в кишені маєш картоплину варену, Заходиш із нею до парку, Кидаєш далеко вгору, Й поки вона летить, Не чуєш нічого на світі. Це йти хвостом пухнастим Стежки в горах над морем Удвох Та співати. Це коли просто не можеш Увімкнути м’язи, Щоб підвестись І зробити щось, Коли гризеш себе за хвіст Серед рудої глиці. Це коли так тяжко Вслухатися в тишу, Коли зовсім нестерпно Витримати Грім згори. Але все одно я якось не хочу Віддавати її, Навіть за купу зібраного Жовтневими двірниками листя, Навіть за каштани й жолуді, Навіть за дружбу, Навіть коли зупинку скляну, На якій я переховуюсь від зливи, Скасовано. Тільки на одне Інколи хочеться її обміняти – На запах ремонту взуття, Чи не найкращий у світі запах, Котрий пружно і м’яко тягнеться так, Немов найсмачніший у світі язик.

Oleh Kocarev

Laisvė

Laisvė – kaip lengvas alkis, Laisvė – kaip geras apetitas! Kaip kad išeini iš namų, O tavo kišenėj virta bulvė, Užeini su ją į parką, Sviedi toli aukštyn Ir, kol ji skrieja, Negirdi nieko pasauly. Kaip kad eini puria takelio Uodega kalnuose virš jūros Dviese Ir dainuoji. Kaip kad tiesiog negali Įjungt raumenų, Kad atsikeltum Ir ką nors nuveiktum, Kaip grauži sau uodegą Tarp rusvų spyglių. Kaip kad taip sunku Įsiklausyti į tylą, Kaip visiškai nėr jėgų Atlaikyt Iš aukštai Griaudžiant. Bet vis tiek kažkodėl nenoriu Jos atiduoti Net už krūvą spalio Kiemsargių sukrautų lapų, Net už kaštonus ir giles, Net už draugystę, Net kai stiklinė stotelė, Kur slepiuos nuo liūties, Panaikinta. Tik į viena Kartais norėčiau ją išmaityti – Į batų taisymo kvapą, Bene gardžiausią pasaulyje kvapą, Spyruokliškai tįstantį ir minkštai Tarytum gardžiausia pasauly kalba.

Versta: Fabijoniškės, 2011.I.12


Олег Коцарев


Найкраща у світі

земля через тонкі підошви передає свій холод свою бадьорість нерухому пристрасть великі чорні вікна з маленькими червоними вогниками кола земні блукають у солодких траєкторіях кожен камнічик що на нього стаєш шукає нових рівноваг а закохана жінка перекидає келих і чоловік дивиться на неї так радісно що вона не повірить ніколи ніколи ніколи жирна розмазана пляма на карті континенту найкраща у світі країна

Oleh Kocarev

Gražiausia pasauly

žemė per plonus padus perduoda savo šaltį savo žvalumą nejudrią aistrą dideli juodi langai su mažom raudonom ugnelėm žemės ratilai klaidžioja saldžiom trajektorijom akmenėlis kiekvienas ant kurio tiktai stojies ieško naujų pusiausvyrų o įsimylėjusi moteris apverčia bokalą ir vyras žiūri į ją taip linksmai kad ji nepatikės niekada niekada niekada riebi ištepliota dėmė ant kontinento žemėlapio gražiausia pasauly šalis

Versta: Fabijoniškės, 2011.I.11


Олег Коцарев


Плаття пам'яті

– Не нагадуй мені про це! – каже кохана і б’є своїм не по сезону слизьким чобітком об лід, а в інших спогадах із задоволенням зависає, як пловець під хвилею чи як джмелик над кущем бузковим. так і живе пам'ять: глянь: он церква вкрилась квітами, а ось вони ростуть просто з борщів, із олів’є у тарілках їдальні, що без вивіски, а он гора раптом у лід вдяглась і міст так скрижанів, що не працюють гальма. та не завжди довго пам’ять дбає про своє, щедра вона, їй не шкода. клац – обсипались квіти з церкви, розтала крига десь на стежці у лісі та обтрусила з себе все цифра в календарі. помолоділе, свіже – все чекає на нові пригоди, все хоче знов зануритись у широке й строкате плаття пам’яті.

Oleh Kocarev

Atminties suknia

– Šito man neprimink, – sako mylimoji ir trinksi metų laikui per slidžiu bateliu į ledą, o kituose prisiminimuos sau sklendžia palaiminga it plaukikas po banga ar kamanė po alyvų kūmu. taip ir gyvena atmintis: žiū: va cerkvė gėlėm užėjo, o va jos auga tiesiai iš barščių, iš alyvų lėkštėse valgyklos, kuri be iškabos, o va kalnas ūmai apsitaisė ledu ir tiltas taip apledėjo, kad nebeveikia stabdžiai. bet ne ilgai visàd atminčiai viskas rūpi, dosni jinai, jai negaila. trinkt – pasipylė gėlės nuo cerkvės, sutirpo ledas miško takely ir viską nusipurtė kalendoriaus skaičius. atjaunėjus, gaivi – vis naujų laukia nuotykių, vis trokšta ir vėl įsisupti į plačią ir margą atminties suknią.

Versta: Fabijoniškės, 2011.I.11


Олег Коцарев


Олія

Емоції гострішають, Іржа трохи зникає З контактів, Коли Під вечір транспорт засинає, Мов якийсь джміль на зиму, І от стоїш ти на порожній трасі Бетонній, Наприклад, коло роздоріжжя на Прилуки, Й секунди утікають стрімко так, Що ти вже розрізняєш запах різних трав, Але знаходиться водій, Котрий тебе врятує, Розгонеться до ста тридцяти двох, Кермо відпустить І, ніби хліб, ввійде в розтале масло вечора, Веди, святий Миколо, не впускай, Частуйся сидром своїх придорожніх срібних трав! З-під хмари сонце спуститься, Обшпаривши востаннє Олією оливковою небо, І хмари гоняться за сонцем – і наздоганяють, Ви женетесь за хмарою – й наздоганяєте, За вами ластівки летять – наздоганють У естафесті одна одну, І ти знову засинаєш, Бо не несуть вони ні добрих, ані злих новин – Просто у них Вечірня Олімпіада Над кількома лівобережними провінціями.

Oleh Kocarev

Aliejus

Emocijos aštrėja, Rūdžių mažiau belieka Kontaktuos, Kada transportas vakarop įminga Nelyg kamanė žiemai, Ir štai tu stovi tuščioje trasoj Betoninėj, Na, pavyzdžiui, palei Prilukų kryžkelę, Ir ima lėkt sekundės taip veržliai, Kad įvairių žolių kvapus jau atskiri, Bet randasi vairuotojas, kuris Tave išgelbės, Įsibėgėjęs lig šimtas trisdešimt dviejų, Paleis vairą Ir tartum duona nirs į vakaro ištirpusį aliejų, Tai vesk, šventasis Mikalojau, nepaleisk, Sidru vaišinkis savo pakelės žolių sidabro! Iš po debesio saulė nusės Ir nuplikys jau paskutinįsyk Aliejum dangų, Ir saulę vejas debesys – ir paveja, Ir vaikotės jūs debesis – ir pavejat, Už jūsų kregždės skrenda – ir pasiveja, Ir estafetėj viena kitą keičia, Ir vėlei įmingi, Nes jos neatneša gerų nei negerų naujienų – Tiesiog čia jų Vakaro Olimpiada Virš keleto kairiojo kranto provincijų.

Versta: Frumuşica Nouă, 2010.X.2


Syndicate content